Викладач кафедри психології Дніпровського інституту ПрАТ ВНЗ «МАУП», психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Абашія Едуард Автанділович інформує про наступне. Організація Північноатлантичного договору (НАТО, або Атлантичний альянс) - це міжурядовий військовий союз, заснований Північноатлантичним договором, також відомим як Вашингтонський договір, підписаний 4 квітня 1949 року. Задекларована мета НАТО - гарантувати свободу і безпеку своїх членів політичними і військовими засобами.

Окремі положення Північноатлантичного договору:

Сторони цього Договору, підтверджуючи свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй (995_010) та своє прагнення жити у мирі з усіма народами і  урядами, сповнені рішучості захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню  цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права, прагнучи сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, вирішивши  об’єднати свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки, уклали між собою такий Північноатлантичний договір:

Стаття 1

Сторони зобов’язуються, як це визначено у Статуті Організації Об’єднаних Націй (995_010), вирішувати всі міжнародні спори, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість,  а також утримуватись у своїх міжнародних відносинах від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 3

Для забезпечення ефективнішої реалізації цілей цього Договору Сторони, діючи окремо чи колективно, шляхом постійного і ефективного вдосконалення власних можливостей та  взаємодопомоги, підтримуватимуть і розвиватимуть свою індивідуальну та колективну здатність протистояти збройному нападу.

Стаття 4

Сторони консультуватимуться між собою щоразу, коли, на думку якоїсь із них, виникне загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці будь-якої із сторін.

Стаття 5

Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010), надасть допомогу тій Стороні або Сторонам,  які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні. Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв’язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання  міжнародного миру та безпеки.

Стаття 10 Північноатлантичного договору визначає, яким чином країни можуть приєднатися до Північноатлантичного союзу. Вона говорить, що членство може бути запропоновано "будь-якій європейській державі, здатній розвивати принципи цього Договору і робити свій внесок у безпеку Північноатлантичного регіону".

Будь-яке рішення про запрошення будь-якої країни приєднатися до Північноатлантичного союзу ухвалюється Північноатлантичною радою - головним політичним керівним органом - на основі консенсусу серед усіх держав-членів.

Структура НАТО складається з двох частин:

І – цивільна та адміністративна частини, яка містить Північноатлантичну раду, що складається з постійних представництв країн-членів НАТО;

• групу ядерного планування;
• міжнародний персонал штаб-квартири НАТО в Брюсселі;

ІІ - військова частина, до якої входять:

• Військовий комітет НАТО, який консультує Північноатлантичну раду з питань військової стратегії;
• Об’єднане командування Об’єднаних збройних сил НАТО з питань операцій, відповідальне за військову діяльність НАТО;
• Об’єднане командування з питань трансформації, яке займається оборонним плануванням і розвитком сил і засобів.

НАТО було створено 12 країнами Європи та Північної Америки 4 квітня 1949 року. Відтоді ще 20 країн вступили до НАТО під час десяти раундів розширення (у 1952, 1955, 1982, 1999, 2004, 2009, 2017, 2020, 2023 і 2024 роках).

Нині до складу НАТО входять 32 країни (Албанія 2009 р., Бельгія 1949 р., Болгарія 2004 р., Угорщина 1999 р., Німеччина 1955 р., Греція 1952 р., Данія 1949 р., Ісландія 1949 р., Іспанія 1982 р., Італія 1949 р., Канада 1949 р., Латвія 2004 р., Литва 2004 р., Люксембург 1949 р., Нідерланди 1949 р., Норвегія 1949 р., Польща 1999 р., Португалія 1949 р., Румунія 2004 р., Північна Македонія 2020 р., Словаччина 2004 р., Словенія 2004 р., Сполучене Королівство 1949 р., США 1949 р., Туреччина 1952 р., Фінляндія 2023 р., Франція 1949 р., Хорватія 2009 р., Чорногорія 2017 р., Чехія 1999 р., Швеція 2024 р., Естонія 2004 р.).

Ці країни, звані союзниками по НАТО, є суверенними державами, які об’єднуються в рамках НАТО для обговорення політичних питань і питань безпеки та ухвалення колективних рішень на основі консенсусу, - зазначив психолог.