Викладач кафедри психології Дніпровського інституту ПрАТ ВНЗ «МАУП», правознавець, психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області, член Міжнародної асоціації психологів та консультантів із сексуальної освіти Едуард Абашія інформує про наступне. З метою підвищення обізнаності про потреби цих груп населення щороку 9 серпня відзначається Міжнародний день корінних народів світу. Ця дата, затверджена в грудні 1994 року резолюцією 49/214 Генеральної Асамблеї ООН, знаменує собою дату першого засідання Робочої групи ООН з питань корінних народів Підкомісії з заохочення і захисту прав людини, яке відбулося в Женеві в 1982 році.

Міжнародний день корінних народів, що відзначається 9 серпня кожного року, є визнанням і вшануванням культурної спадщини, внеску та прав корінних громад у всьому світі. Цей день має на меті підвищити обізнаність про виклики, з якими стикаються корінні народи, включаючи питання, пов’язані з земельними правами, збереженням культури, дискримінацією та соціально-економічною нерівністю. Він слугує платформою для сприяння діалогу та співпраці між урядами, організаціями та громадами корінних народів, сприяючи кращому розумінню їхньої унікальної історії та перспектив, а також виступаючи за їхнє справедливе представництво та розширення прав і можливостей на глобальній арені.

Корінні народи проживають у всіх регіонах світу. Загальна площа територій, які їм належать, на яких вони проживають або які вони використовують, становить близько 22 % від усієї поверхні суші Землі.

Корінні народи проживають в більш ніж 70 країнах світу та налічують щонайменше від 370 до 500 мільйонів осіб, що становить найбільшу частину світового культурного розмаїття. Корінні народи також створили і розмовляють більшістю з приблизно 7 000 мов та діалектів світу і представляють 5 000 різних культур. Більшість цих мов наразі перебувають під загрозою зникнення.

Незважаючи на культурні відмінності, корінні народи всього світу стикаються зі спільними проблемами, пов’язаними із захистом їхніх прав. Багато корінних народів, як і раніше, стикаються з маргіналізацією, крайніми злиднями та іншими порушеннями прав людини.

У документах Організації Об’єднаних Націй наведено основні риси, властиві корінним народам, при цьому кожна країна сама приймає рішення щодо їх визначення (наприклад: племена, етнічні групи, аборигени тощо) та закріплює на законодавчому рівні права, які відповідають нормам міжнародного права і умовам всередині країни.

Згідно положень Закону України “Про корінні народи України” встановлено, що корінний народ України - автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України.

Корінними народами України, які сформувались на території Кримського півострову, є кримські татари, караїми, кримчаки.

КРИМСЬКІ ТАТАРИ (самоназва – "къырым татарлар") – тюркський етнос, батьківщиною якого є земля Кримського півострова. Нині кримські татари живуть переважно в Автономній Республіці Крим. За межами України кримські татари є в Узбекистані, Таджикистані, Румунії, Болгарії, Туреччині та іншіх країнах.

Говорять кримськотатарською мовою, яка входить до кипчацької підгрупи тюркської групи алтайської сім’ї мов. Переважна більшість кримських татар - мусульмани-суніти, належать до ханафітського мазхабу.

КАРАЇМИ (на давньоєврейській – бней мікра, ба'алей мікра, караім – буквально – "люди Писання", "читаючі") – термінном "караїми" спочатку іменували рух, що виник приблизно в середині VIII ст. в Багдаді (нині столиця Іраку) як протидія поширенню там равіністичної (талмудичної) версії іудаїзму. Засновником цього руху вважається Анан бен Давид, він виклав його основні положення в праці "Сефер а-міцвот" ("Книга законів"), головне серед них – визнання Священного Писання (ТАНАХА) єдиним джерелом релігійної істини. Заперечуючи авторитет Талмуду, караїмська доктрина по-своєму тлумачила питання: ритуальної чистоти, обряду обрізання, шлюбного законодавства, правил ритуального офірування худоби, релігійного календаря і прибудов до синагог.

Караїми переважно проживають у Автономній Республіці Крим. Більшість караїмів, які є громадянами України, Росії, Польщі та Литви, вважають себе народом тюркського походження. Караїмі які є громадянами Ізраїлю, Єгипту, Туреччини і США, зараховують себе до єврейського населення. Серед караїмів, які є громадянами Франції, одна частина ототожнює себе з караїмами тюркського походження, а друга – з караїмами єврейського походження. Згідно із законодавством Держави Ізраїль, караїми підлягають закону про репатріацію.

Традиційна писемність (абетка) караїмів заснована на єврейському алфавіті. Вона використовувалася аж до XX століття. У багатьох караїмських сім’ях досі зберігаються написані єврейською писемністю рукописні збірки текстів різноманітного змісту, іменовані меджума. Протягом XX століття караїмські громади використовували також різні модифікації латинського алфавіту (яналіф, литовський та польський алфавіти) та кирилицю. Мова караїмів, належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Перебуває на межі вимирання, її носіями залишаються лише кількасот людей.

КРИМЧАКИ – є скороченим варіантом більш повної назви "кримчаки-євреї", що, у свою чергу, є калькою з кримськотатарської назви "яхуділер киримча" (тобто "євреї кримського зразка"; кримськотатарською скорочена назва – "кримчахлар"). Лише в другій половині ХІХ  століття термін "кримчаки" стає основним для означення даної етнічної групи в офіційних російських документах (спочатку він використовувався для розрізнення місцевих тюркомовних євреїв-талмудистів і тих євреїв, які почали селитися в Криму після 1783 року) і тільки наприкінці цього ж століття – на початку ХХ століття він стає самоназвою самих кримчаків. 1818 року у петиції до російського імператора Олександра I кримчаки іменували себе "бені Ісраєл" (мовою іврит це означає сини Ізраїлю). У період доросійського завоювання Криму вони називали себе або "ехуді", що на івриті означає "євреї", або "Ісраіл балалари", що на кримськотатарській мові означає "сини Ізраїлю".

Кримчаки є нащадками євреїв-рабанітів, які прибули до Криму в складі різних хвиль єврейської міграції і поступово там консолідувалися в єдину громаду. У розмовній мові кримських татар євреї-рабаніти іменувалися "зюлюфлю чуфутлар" (євреї з пейсами), а караїми – "зюлюфсюз чуфутлар" (євреї без пейсів). Кримчацька мова (кърымчах тыльы) належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Іноді розглядається як етнолект кримськотатарської мови. До революції 1917 року кримчаки в основі своїй були двомовні: мовою спілкування в них була кримчацька (тобто тюркська), а релігійні служби й особисте листування вони вели давньоєврейською мовою. Сьогодні більшість кримчаків вже не розмовляє кримчацькою мовою. Як і кримськотатарська мова, тюркський говір кримчаків має змішаний кипчацько-огузький характер.

Представницькі органи корінних народів України - відповідні представницькі інститути, що створюються корінними народами і відповідно до Конституції та законів України наділяються правом представляти корінні народи та приймати рішення від їх імені (далі - представницькі органи).

Корінні народи України та їх представники мають право колективно та індивідуально на повне володіння всіма правами людини і основоположними свободами, визначеними у Статуті Організації Об’єднаних Націй, Загальній декларації прав людини, Декларації Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів та в міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також передбаченими у Конституції та законах України.

Корінні народи України мають право на рівний правовий захист. Будь-яка дискримінація корінних народів України при реалізації ними своїх прав забороняється.

Держава реалізує заходи посиленої підтримки корінних народів України - тимчасові заходи, що вживаються державою для подолання негативних для корінних народів явищ соціального, правового чи культурного характеру через створення спеціальних сприятливих механізмів реалізації прав, свобод і потреб корінних народів.

Заходи посиленої підтримки запроваджуються Кабінетом Міністрів України за запитом та після проведення консультацій з представницькими органами.

Корінним народам України гарантується право на правовий захист від будь-яких дій, спрямованих на:

1. позбавлення ознак етнічної приналежності та цілісності як самобутніх народів, позбавлення культурних цінностей;
2. виселення або примусове переміщення із місць компактного проживання у будь-якій формі;
3. примусову асиміляцію або примусову інтеграцію у будь-якій формі;
4. заохочення або розпалювання расової, етнічної чи релігійної ненависті, спрямованої проти них.

Корінні народи України визначають власну національну символіку та порядок її застосування з дотриманням законів України.

Корінні народи України мають право відроджувати, використовувати, розвивати і передавати майбутнім поколінням свої історію, мови, традиції, писемність і літературу, відновлювати та зберігати об’єкти матеріальної та нематеріальної культурної спадщини.

Заперечення етнічної приналежності чи етнічної самобутності корінних народів України забороняється.

Корінні народи України мають право на дотримання, відродження та розвиток своїх духовних, релігійних та культурних традицій і звичаїв, збереження матеріальної та нематеріальної культурної спадщини.

Перелік місць та об’єктів релігійного та культурного значення корінних народів України, порядок користування цими об’єктами, їх фінансування та отримання доходів від такої діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України після проведення консультацій із представницькими органами.

З метою відновлення історичної топоніміки корінних народів України Кабінет Міністрів України після консультацій з представницькими органами вносить в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проекти постанов про перейменування населених пунктів.

Корінні народи України мають право створювати свої заклади освіти або співпрацювати із закладами освіти усіх форм власності з метою забезпечення вивчення мови, історії, культури відповідного корінного народу та навчання мовою відповідного корінного народу. Застосування мов корінних народів у сфері освіти визначають Закон України "Про освіту" та спеціальні закони у цій сфері.

Центральні органи виконавчої влади у взаємодії з представницькими органами визначають порядок включення відомостей про мови, історію та культуру корінних народів України у навчальний процес відповідно до законів України у сфері освіти.

Держава гарантує можливість вивчення мов корінних народів України.

Держава гарантує дослідження, збереження та розвиток мов корінних народів України, що перебувають під загрозою зникнення.

У цей день пам’ятаймо, що корінні народи є суб’єктами змін, охоронцями природних ресурсів та носіями унікального світогляду, знань і навичок. Ми повинні захищати їхні традиції та спосіб життя, а також підтримати їхні права на збереження унікальної спадщини, культурного та біологічного ландшафту світу для майбутніх поколінь, - зазначив психолог.