“Коли ви миритесь із самим собою, ви миритеся зі світом”
(Маха Ґосананда, камбоджійський монах, послідовник буддійського вчення Тхеравади)

Викладач кафедри психології Дніпровського інституту ПрАТ ВНЗ «МАУП», правознавець, психолог Амур-Нижньодніпровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області, член Міжнародної асоціації психологів та консультантів із сексуальної освіти Едуард Абашія інформує про наступне. Міжнародний день миру, іноді неофіційно відомий як Всесвітній день миру, був заснований у 1981 році Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй, відзначається щорічно 21 вересня. Воно присвячене миру в усьому світі, зокрема, відсутності війни та насильства, що може бути викликане тимчасовим припиненням вогню в зоні бойових дій для забезпечення доступу гуманітарної допомоги.

На честь цього дня в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку дзвонять у Дзвін Миру ООН. Дзвін миру, відлитий із монет, зібраних дітьми з 60 країн світу. На ньому викарбувано просте, але сильне послання: «Хай живе мир у всьому світі». Дзвін був подарований ООН Японією в 1954 році й тепер щороку лунає двічі: один раз у день весняного рівнодення і другий – на Міжнародний день миру. Генеральний секретар ООН особисто дзвонить у Дзвін, щоб символічно оголосити мир усьому світу. Цього дня ООН закликає всі країни тимчасово зупинити військові дії та припинити насильство, хоча б на 24 години. Це символічний крок, який підкреслює, що лише через мирний діалог і переговори можна досягти сталого прогресу й користі для людства. Війни та агресія не можуть бути засобом вирішення конфліктів, вони лише завдають горя і розрухи.

Війна і мир у світлі Священного Писання розповідає нам про духовну битву, що почалася падінням ангелів і закінчується перемогою Христа у Воскресінні. Але це битва, в якій противники - духи злоби, а не люди. І єдина зброя, яку дають християнину, меч духовний, - це Слово Боже (Послання до Єфесян 6:10-18).

Як написано у Новому Завіті: «Немає справедливого, ані одного! Немає тямущого, немає, хто шукав би Бога. Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного! Їхнє горло – гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами. Уста у них прокльонів повні і гіркоти. Швидкі їхні ноги, щоб проливати кров. На їхніх дорогах злидні і руїни. Вони не відають дороги миру. Немає Божого остраху у них перед очима». Але ми знаємо, що закон, якщо що говорить, говорить до тих, хто перебуває під законом, тож загороджуються всілякі вуста, і весь світ стає винним перед Богом, бо ділами закону не виправдається перед Ним ніяка плоть; бо законом пізнається гріх (Послання Апостола Павла до Римлян 3:10-20). Але нині, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать закон і пророки, правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх віруючих, бо нема різниці, бо всі згрішили й позбавлені Божої слави, отримуючи виправдання задарма, по благодаті Його, відкупленням у Христі Ісусі, Якого Бог запропонував у жертву умилостивлення в Крові Його через віру, для показу правди Його у прощенні гріхів, вчинених колись, під час довготерпіння Божого, для показу правди Його в теперішньому часі, нехай Він явиться праведним, і тим хто виправдує того, хто вірить в Ісуса (Послання Апостола Павла до Римлян 3:21-26).

У Біблії слова «спокій» і «мир» використовуються по-різному. Іноді вони відносяться до стану дружби між Богом і людиною. Цього миру між святим Богом і грішним людством було досягнуто за допомогою жертовної смерті Христа, «уклавши, завдяки Його крові, пролитій на хресті, мир з усім, що є на небі й на землі» (Колоссянам 1:20).

Крім того, як Первосвященик Господь Ісус підтримує цей стан дружби від імені всіх, «хто завдяки Йому приходить до Бога. Він завжди живий і завжди заступається за них» (Євреям 7:25). Це є передумовою для другого виду миру, який іноді відноситься до душевного спокою.

«До свободи покликані ви, браття, тільки б свобода ваша не була приводом до догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному. Бо весь закон в одному слові полягає: “Люби ближнього свого, як самого себе”. А коли один одного гризете та з’їдаєте, стережіться, щоб ви не були винищені один одним. Я ж кажу: чиніть по духу, і ви не будете виконувати пожадливостей плоті, бо плоть бажає протилежного духу, а дух - протилежного плоті, і вони одне одному противляться, тож ви не те робите, що хотіли б. Якщо ж ви духом водитеся, то ви не під законом. Справи плоті відомі; вони суть: прелюбодіянь, блуду, нечистот, непотребства, ідолослужіння, чаклунства, ворожнечі, сварок, заздрості, гніву, чвар, суперечок, розбрату, спокуси, єресі, ненависті, убивства, пияцтва, неподобства і тому подібне. Застерігаю вас, як і раніше застерігав, що ті, хто чинить так, Царства Божого не успадкують» (Галатам 5:13-21).

Лише тоді, коли «ми маємо мир із Богом через нашого Господа Ісуса Христа» (Римлянам 5:1), ми можемо відчути справжній душевний спокій, який є плодом Святого Духа - іншими словами, Його плодом, виявленим у нас (Галатам 5:22-23).

В Ісаї 26:3 написано, що Бог збереже нас у «досконалому світі», якщо ми віримо Йому, тобто наш розум покладається на Нього, зосереджується на Ньому і довіряє Йому. Наш душевний спокій є «досконалим» або недосконалим тією мірою, якою ми зосереджені на Богові, а не на нас самих або наших проблемах. Ми відчуваємо мир, якщо віримо в те, що Біблія говорить про близькість Бога, як у Псалмі 138:1-12, про Його доброту і силу, Його милосердя та любов до Своїх дітей і повну владу над усіма життєвими обставинами.

Мир відчувається в результаті молитви. «Не турбуйтеся ні про що, але в усьому, через молитву і прохання, з вдячністю відкривайте ваші прохання Богові. І мир Божий, який вищий за всякий розум, збереже серця ваші та думки ваші у Христі Ісусі» (Послання до Филип’ян 4:6-7).

Спокій для розуму і серця знаходиться в результаті усвідомлення того, що у премудрого і люблячого Отця є мета в наших випробуваннях. «Ми знаємо, що Бог все обертає на благо для тих, хто любить Його і кого Він покликав за Своїм задумом» (Римлянам 8:28).

Бог може принести в наше життя безліч хороших речей, зокрема мир, з пережитих нами страждань. Навіть покарання Господа принесе «врожай праведності та миру» в нашому житті (Євреям 12:11). Ці страждання надають нову можливість покласти надію на Бога і в кінцевому підсумку прославити Його (Псалом 42:5). Вони допомагають нам втішати інших, коли ті піддаються подібним випробуванням (2 Коринтян 1:4), і вони - «ніщо порівняно з вагомою і вічною славою, яку вони нам приносять» (2 Коринтян 4:17).

Душевний спокій доступний тільки тоді, коли ми знаходимо істинний мир із Богом через жертву Христа на хресті як плату за наші гріхи. Для християн душевний спокій доступний через глибоке пізнання і повну довіру Богові, Який «заповнить усі ваші потреби зі Своїх славних багатств через Ісуса Христа» (Послання до Филип’ян 4:19).

Життя людей часом оголює унікальні істини, хоча проявляються вони найбуденнішим чином. У 2006 році помер колишній чилійський диктатор 91-річний Аугусто Піночет. За рік до його смерті колишній лідер чилійської компартії 90-річний Луїс Корвалан, який усе життя боровся з Піночетом, заявив, що заради принципу переживе Піночета.

І ось настав день, коли, здавалося б, здійснилося давнє бажання, але Корвалан несподівано зізнався: «Я страшенно здивувався, коли мене сповістили, що Піночета більше немає. Коли помирає найголовніший ворог твого життя, то з’являється неясне відчуття, немов чогось бракує...Я стільки років чекав цього, ну ось тепер раптом дочекався... і що далі?»

Уявіть: усе життя ненавидіти свого супротивника, боротися з ним, а після його смерті раптом побачити, що ти не набув зовсім нічого, анітрохи в цьому не виграв, а навпаки, наче навіть втратив єдиний сенс свого життя. Чи потрібен нам такий сенс? І чому ми весь час шкодимо одне одному, замість того щоб осмислювати життя чимось чистим, ясним, світлим, святим, щоб і інші могли почерпати від нас радість, натхнення до життя?

У світі, сповненому зла, Господь нас закликає до свободи від зла. Як важливо зрозуміти, що кожна людина - наш загублений брат, бо всі ми по крові діти одного Адама, а точніше, всі ми діти одного Отця Небесного. Тільки часто ми забуваємо про це і ставимося одне до одного так, наче ми зовсім чужі. Хто б не була людина, які б не вчинила проступки, якщо в душі вона рідна, ніщо не змусить зненавидіти її. А якщо немає сердечного прийняття ближнього, то хай він по крові рідний, ненависті не уникнути. Прикре слово або неугодний вчинок спровокують ту нелюбов, яка в даній душі вже давно зачаїлася. Виходить: ненависть випереджає свої причини, а точніше, вона шукає причини для свого виправдання.

Глибока неприязнь до недоліків іншої людини, країни може народжуватися з інтуїтивного, але неусвідомленого відчуття своєї особистої духовної ущербності, що так наочно постає в особі ближнього. Адже людина схильна ненавидіти в інших те, що є в ній самій, але що вона ніяк не хоче в собі побачити або визнати. Адже погодьтеся, в житті кожного з нас було те, про що ми соромимося розповідати, але тільки-но ми дізнаємося, що це трапилося з іншим, одразу ж виносимо свій суворий вердикт.

Сьогодні в українському суспільстві відчувається ненависть, гнів, агресія тощо. Як би там не було, це реалії нашого життя. Хочемо ми того чи ні, але питання - любити нам чи ненавидіти, прощати чи мститися, зближуватися чи відштовхувати, миритися чи воювати - нам все одно у своєму житті доведеться вирішувати. Від цих рішень залежить, чи йдемо ми до Бога, Який Сам «є Любов» (1 Ін. 4:8), або ж спадаємо до Його жалюгідного противника, який «був людиновбивця від початку» (Ін. 8:44). Якщо вірно, що немає на землі більшого щастя, ніж зберігати у своєму серці любов і добро, то вірно й те, що немає більшого нещастя, ніж плекати в душі злість і ненависть. Ми повинні захистити нашу планету. І тільки працюючи разом, ми можемо зробити наш спільний дім безпечним для майбутніх поколінь, - зазначив психолог.

Бажаємо всім віднайти істинний душевний спокій, гармонію та досягти миру!