Як відомо, Психологія і Медицина – це різні області знань і різні сфери професійної діяльності. При цьому історично психологія частково походить від філософії, але в основному – від медицини і, звісно, мимоволі взяла з собою багато медичних термінів, зокрема психотерапію, як певне авторитетне поняття.

Сьогодні вже багато хто погоджується з тим, що психологія займається розвитком людини як особистості, а медицина – лікуванням хвороб. Іншими словами, немає хвороби – немає медицини, а психологія є, існує і присутня абсолютно у всіх сферах людського буття.

При цьому надання послуг, пов’язаних із психікою людини, завжди мало як медичний, так і немедичний характер. І це добре! Важливо лише вкласти правильний зміст у поняття та терміни, які використовуються.

А у психології, наразі, існує багато термінологічних суперечностей.

Одна з них – це термін "психотерапевт", як назва певної спеціальності.

І проблема в тому, що термін один, а існує начебто дві спеціальності, тобто медичний і не медичний психотерапевт.

Ось така, як кажуть, петрушка! Але ж де здоровий глузд?

Погодьтеся, як цей "психоТерапевт" може бути не медичним, адже терапевт, терапія – це поняття, які у всіх словниках трактуються однозначно і виключно як лікування. Ми з вами це вже наочно розглянули в статті "Психологія – не Терапія".

До того ж, щоб стати медичним психотерапевтом, необхідно вступити до вищого медичного навчального закладу (ВНЗ) за спеціальністю «Лікувальна справа». Після цього потрібно закінчити ординатуру за напрямком «Психіатрія», а потім пройти підготовку за спеціальністю «Психотерапія».

Не медичним психотерапевтом можна стати, при всій повазі, відносно легко, закінчивши певну школу або інститут за різними напрямками в психології, наприклад, гештальт-терапевт, позитивний психотерапевт, тощо. Жоден гуманітарний ВНЗ не випускає не медичних психотерапевтів. Там є лише спеціальність «Психологія», здобувши яку, звісно ж, можна називатися психотерапевтом навіть без приставки «не медичний». Особливо це прийнято в деяких країнах, де існують різного роду протоколи та ліцензії як дозвільні документи в галузі надання психологічних послуг.

Ось і виходить, як у відомому фільмі відповідь на запитання:

"Яка ваша професія? – Начальник". Так і в сфері психологічних послуг завжди можна сказати – психотерапевт.

Існує навіть Українська спілка психотерапевтів, яка, в свою чергу, входить до складу Європейської асоціації психотерапії. При цьому об’єднують вони в своєму складі психологів, психотерапевтів і навіть психіатрів.

І чудово, з усією повагою до цих організацій, нехай усі вони приносять користь людям. Проте нам, все ж, потрібно розібратися і надати конкретне тлумачення професійній діяльності всіх згаданих спеціальностей. Інакше відмінності між цими професіями поступово зникнуть, що, на жаль, уже і відбувається не лише в соціальному, але й у професійному середовищі.

Давайте замислимося: психолог, психотерапевт, психіатр – у чому різниця і до кого краще звертатися?

Ось як на це питання відповідає авторитетне українське інформаційне агентство РБК-Україна. Не будемо, звісно, передавати весь текст відповіді (https://u.to/4OkBIQ), візьмемо лише по одному пункту так званих конкретних відмінностей для кожної професії. І що ми бачимо? Справжні чудеса фундаментальних професійних відмінностей, читайте:

• психолог: проблеми на роботі чи в сім'ї;
• психотерапевт: міжособистісні стосунки, проблеми розвитку, самовизначення;
• психіатр: порушення взаємодії з оточуючими.

Вибачте, але це ж не різні професії, це просто терміни-синоніми однієї спеціальності! Тільки вдумайтеся, що відбувається, образно кажучи:

"А свадьба вже дійшло до крапки, невістка брагу п'є тайком…" і так далі.

До того ж, окрім зазначених професій, постачальниками психосоціальної допомоги у нас в Україні є також лікар-психолог, лікар-психотерапевт та клінічний психолог (Наказ МОЗ України № 2118, "Порядок надання психосоціальної допомоги та надання психосоціальних послуг з питань психічного здоров’я...").

І звичайно ж, у цьому наказі терапія, як термін, відіграє ключову роль, хоча сам наказ присвячений виключно психосоціальній допомозі.

Ми, звісно, нікого не звинувачуємо, розуміючи, що з урахуванням історичного медичного минулого сьогодні багато напрямів у психології у своїй назві містять термін «терапія», наприклад, Арт-терапія, Когнітивно-поведінкова терапія, Нейролінгвістична психотерапія, Позитивна психотерапія тощо, хоча за своєю смисловою суттю вони мають називатися Арт-психологія, Когнітивно-поведінкова психологія, Нейролінгвістична психологія, Позитивна психологія і так далі, оскільки Психологія – не Терапія і лікуванням не займається.

При цьому, на сьогодні, склалася просто унікальна ситуація.

Наприклад, якщо людина з сильними перепадами настрою і втомою звернеться до лікаря-психотерапевта, той поставить їй діагноз неврастенія.

А якщо ж ця людина піде до психіатра, то отримає діагноз – біполярний розлад, і подібних ситуацій чимало. Більше того, як багатьом здається, сьогодні звернутися до психіатра, враховуючи соціальну значущість цього слова, навіть набагато престижніше, ніж до лікаря-психотерапевта, не кажучи вже про психолога. У деяких країнах взагалі вважають, що психотерапевти як лікарі, зовсім не потрібні, мовляв, цим же самим займається психіатр.

А термін "психотерапевт" майже повністю перемістили у сферу психологічних послуг нарівні з іншими неоднозначними поняттями, такими як лікар-психолог, арт-терапевт, нейропсихолог, нейропсихотерапевт, психоаналітик, консультант з психічного здоров'я та багато-багато інших. Деякі з них навіть включені до Класифікаторів професій тієї чи іншої країни.

Не будемо, звісно, заглиблюватися у суть усіх цих назв. У межах цієї статті нам потрібно визначитися хоча б з поняттями психотерапевт і психіатр.

Якщо говорити дуже коротко, то інтерпретація цих професій наступна:

Медичний психотерапевт – це лікар, який ставить діагнози та призначає лікарські засоби. Він потрібен саме в тих випадках, коли людина повністю усвідомлює, що з нею відбувається, але її негативний психоемоційний стан, наприклад, сильні страхи, можна подолати лише за допомогою медичних препаратів. Це робиться для того, щоб надати людині когнітивну можливість розібратися в причинах ситуації, що склалася і знайти рішення, зокрема і разом із психологом.

Психіатр же займається лікуванням психіатричних захворювань – це такі стани психіки, які характеризуються відсутністю у людини об’єктивного сприйняття реальності, причому в такій мірі, яка унеможливлює її самореалізацію в професійній сфері та/або особистому житті. У цьому і полягає основна складність роботи психіатра. Психіатричний діагноз не можна ставити на основі емоцій і/або думок людини. Історично в цьому плані було зроблено вже чимало помилок.

А сьогодні, на жаль, за нинішньою термінологічною недосконалістю в цій сфері, зокрема і в медичній, діагноз психічно хворого можна поставити практично будь-якій людині.
Звичайно, ніхто не проти, щоб зазначені фахівці: психотерапевт та психіатр у своїй роботі використовували, якщо звісно це можливо, також і психологічні підходи, але головне їхнє завдання все ж – це лікування, вони лікарі, їм треба полегшити страждання людини.
У психолога ж зовсім інше завдання – це розвиток людини як особистості. Саме через цей розвиток людина і звільняється, зрештою, від страждань, але це цілий процес і часом довготривалий, хоч і найкращий з усіх існуючих.
А ось хто такий не медичний психотерапевт і тим більше чим він конкретно відрізняється від психолога, вам ніхто не скаже, ну, звісно, окрім загальних нічого незначущих фраз, як у нашому прикладі з РБК-Україна.

Але чому нас, психологів, так хвилює питання про те, хто такий психотерапевт? У чому небезпека і чи є вона тут взагалі? Так, ця небезпека є і вона дуже величезна! Як тільки психолог назве себе психотерапевтом, перед ним опиняється вже не клієнт, а пацієнт, тобто хвора людина. І їхня психіка не усвідомлено сприйматиме те, що відбувається між ними, виключно як лікування, адже інших значень у термінів «терапевт» і «терапія» просто немає, від слова зовсім. І врешті-решт, у їхнє життя прийде урок, а ми бажаємо всім здоров’я і процвітання, тому й пишемо про це. Саме на таких когнітивних тонкощах, іноді зовсім непомітних, і формуються долі людей.

Таким чином, сьогодні в практичній психології, а отже і в сфері психологічних послуг, склалася катастрофічна термінологічна плутанина у назвах існуючих професій, що відображається, на жаль, і на законодавчому рівні, і далеко не тільки в нашій країні.

Один із яскравих прикладів цього – термін "психотерапевт", який по суті є назвою медичної спеціальності з вищою освітою, тобто лікаря, що займається лікуванням патологічних психоемоційних станів.

У практичній психології цей термін, тобто термін «психотерапевт», використовується абсолютно помилково через історичне медичне походження психології та відсутність на сьогодні належного розуміння в професійному середовищі та на законодавчому рівні того, що Психологія – це не Терапія, а Психотерапевт – це не Психолог.

Євген Шантир, професор психології,
доктор філософії по медицині